< Back

Чому культура ніколи не є поза політикою?

— Це величезна радість і диво, що Україна і українці є, і ми зараз сидимо і говоримо про те, що у минулому столітті було забороненим. За таку презентацію нас усіх би записали у відповідний список, а потім у найкращому випадку тебе звільнили би з роботи, у найгіршому — відправили у заслання, - Мар’яна Гірняк на обговоренні теми «Чому культура не є поза політикою».

15 травня студенти ДонНУ ім. Василя Стуса мали можливість зустрітись з Мар’яною Гірняк, телеведучою, культурною блогеркою та лекторкою зі Львову. Говорили про українську мову, історію та культуру.

Зустріч була запланована на 17.00, проте почалась пізніше. Як каже сама спікерка, потрібно завжди давати додаткових 10 хвилин людям, які запізнюються. Говорячи ці слова, Мар’яна усміхається. На початку зустрічі дівчина наголошує на тому, що це не лекція, а розмова у колі зацікавлених людей.

— Не страшно і не соромно чогось не знати. Соромно — не хотіти знати, - говорить Мар’яна.

За спиною спікерки вмикають презентацію. Згодом на екрані з’являється одна з улюблених фраз пані Мар’яни: «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець — той здобуває світ». Це уривок з гімну ОУН «Зродились ми великої години», написаний Олесем Бабієм.

Спочатку говоримо про важливість мови. Пані Мар’яна наголошує на тому, що хоч українська мова дуже гарна, проте конкурсу, який визначав її мелодійність насправді не було. Люди поширювали фейк з добрими намірами, проте ця інформація — вигадка.

— Коли ви маєте добрі наміри, але поширюєте неправдиву інформацію, ваші наміри множаться на нуль. Тому дуже важливо все максимально й чітко перевіряти. Мова потрібна, не через те, що вона така мелодійна, а через те, що вона була стрижнем у час бездержав’я, - розповідає лекторка.

Упродовж лекції, блогерка кілька разів ставить одне і те ж саме риторичне запитання: якби мова не мала би значення, то чи забороняли б її стільки разів? Українську мову забороняли 134 рази, а ще вносили правки, аби максимально уподібнити до російської. До прикладу, у 1933 році заборонили Харківський правопис 1928 року, який був розроблений видатними мовознавцями та письменниками України. Таким чином, з українського алфавіту забрали літеру Ґ, тому що в російській мові такої букви не існує. Інтелігенцію, яка напрацьовувала Харківський правопис репресували. Серед них Агатангел Кримський, Олена Курило, Олекса Синявський, Микола Хвильовий та інші. До 1934 року було знищено 1649 українських філологів.

Далі телеведуча проводить паралелі із сучасністю, розповідаючи про активіста та волонтера Артема Мирошниченка. Артема побили до смерті неповнолітні у Донецьку в 2019 році через те, що він говорив українською.

Звучить питання від глядачки, яка цікавиться ставленням пані Мар’яни до людей, які продовжують розмовляти російською. Спікерка згадує свою подругу з Харкова, яка перейшла на українську перша зі своєї сім’ї. Як результат, тепер кожен член родини спілкується українською.

— Якщо людина не перейшла на українську за два роки війни, це як горохом об стіну. З лютого до червня 2022 року, людям ще можна було пояснювати про важливість переходу, а після це вже даремно. Якщо людина досі не перейшла, вона свідомо цього не робить… Є сенс говорити лише з тими, хто готовий слухати,- відповідає блогерка.

Спікерка розповідає про режисера Леся Курбаса та його театр «Березіль», заснований у 1922 році. Розказує й про розмову Курбаса та Постишева, російського революціонера, одного з головних організаторів голодомору 1932-1933 років. Останній каже Курбасові зректися своїх постановок, засудити діяльність Миколи Хвильового і Миколи Скрипника і переосмислити власну творчість, тобто творити той театр, який потрібен СРСР. Та прем’єра вистави «Маклена Граса» Леся Курбаса та Миколи Куліша все ж відбувається, а вже 5 жовтня Курбаса звільняють з роботи, а сам театр ліквідовують. 3 листопада 1937 року Леся Курбаса і Миколу Куліша було вбито в урочищі Сандармох.

— Якби не мало би значення якою мовою писати, у нас би не було Розстріляного Відродження,- говорить Мар’яна Гірняк.

Лекторка розповідає про Михайла Бойчука, який започаткував таке культурно-мистецьке явище як бойчукізм. Михайла та його учнів розстріляла совєтська влада.

Пані Мар’яна розказує про ще одних талановитих людей, яких знищив СРСР. Родина Крушельницьких, інтелігентна сім’я та, на жаль, яскравий приклад репресій совєтської системи. Батька, міністра освіти УНР Антіна Крушельницького та його синів, економіста та педагога Богдана та журналіста Остапа розстріляли в урочищі Сандармох у 1937 році. Дочку, лікарку Володимиру спочатку було вислано на Соловки, а згодом теж убито. Раніше у підвалах Жовтневого палацу у Києві розстріляли ще двох синів Антіна, поета Івана та перекладача Тараса.

Лекторка не забуває і про Миколу Леонтовича та його «Щедрик», з яким капела дає більше чотирьохсот концертів по всьому світу. Проте у 1921 році Леонтовича було вбито російським агентом, а капела до України так і не повернулась.

Розмова продовжується згадкою про кінорежисера вірменського походження Сергія Параджанова та його відомою роботою «Тіні забутих предків».

«Тіні забутих предків» — фільм, що об’єднав навколо себе видатних людей: кінорежисерів Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука. На зйомки часто приходила Ліна Костенко. В основу фільму покладено твір Михайла Коцюбинського, який опрацьовував Іван Драч. Входить у 12 найкрасивіших фільмів світу.

«Я – вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в'язниці за український націоналізм», - згадуємо слова Сергія Параджанова.

Підсумовуючи, пані Мар’яна говорить, що для неї національна свідомість — це історія, література та культура. Спікерка наголошує на різниці між українцями й росіянами та наводить у приклад змінене росіянами прислів’я «Моя хата з краю, нічого не знаю», яке в українському оригіналі звучить як «Моя хата з краю, першим ворога зустрічаю.»

Лекція завершена, проте зустріч продовжується розмовою спікерки та аудиторії. Глядачі коментують захід.

— Я вперше на такій лекції і це щось неймовірне, - звучить із залу.

— Це було надзвичайно цінно.

— Це мистецтво у поєднанні з пристрастю до своєї справи та любові до нашої держави,- коментують роботу Мар’яни Гірняк.

Авторка: Олександра Бабчук